Оновлено
2017-11-13
16:00

Історія кафедри

 

 КАФЕДРА ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ, СЕРЕДНІХ ВІКІВ

 ТА МУЗЕЄЗНАВСТВА

Кафедра історії стародавнього світу, середніх віківта музеєзнавства одержала таку назву 30 листопада 2015 року. До того вона мала різні назви: 1940-1941 рр. – кафедра історії стародавнього світу та середніх віків, у 1944-1947 рр. – кафедра загальної історії, у 1947-1955 рр. – кафедра стародавньої історії, у 1955-1976 рр. була об’єднана з кафедрою нової історії під назвою кафедра всесвітньої історії, у 1976-1998 рр. – кафедра історії стародавнього світу і середніх віків. Протягом 1998-2015 рр. – кафедра етнології, античної та середньовічної історії.

У різні роки кафедрою завідували професори і доценти К. К. Каменський, В. К. Литвинов, О. Д. Дмітрєв (Дмітрієв), Є. В. Черезов, Л. П. Михайлина, Г. К. Кожолянко, В. О. Балух, І. П. Возний, С. В. Пивоваров. З 1 лютого 2013 р. проф. Чучко М. К. 

Про ранню історію кафедри в 1940-1941 рр. збереглися лише уривчасті відомості. Матеріали Державного архіву Чернівецької області свідчать, що першим її викладачем й завідувачем був К. К. Каменський. Його призначення на посаду відбулося на початку вересня 1940 р., до цього К. К. Каменський працював, напевно, у котромусь із столичних ВНЗ, оскільки в листопаді 1940 р. він брав відпустку за власний рахунок “для поїздки до Києва за своєю родиною”. Власне, він був єдиним представником кафедри історії стародавнього світу та середніх віків і читав курс історії докласового суспільства. Окрім того, протягом року К. К. Каменський читав курс лекцій із стародавньої історії на п’яти відділах філологічного факультету – по 90 годин, всумі 450 годин.

На жаль, переважна більшість документів ЧДУ за другий семестр 1940/1941 навчального року не збереглася. Мабуть, вони були втрачені на початку війни. Невідома й подальша доля К. К. Каменського.

Отже, кафедра історії стародавнього світ та середніх віків мала в цей час у своєму складі лише одного викладача стародавньої історії і забезпечувала викладання ряду дисциплін за профілем сучасної кафедри. З об’єктивних причин вона не мала можливості вирости в повноцінну кафедру, хоча деякіпередумови для цього були. Зокрема, деякі місцеві уродженці виявляли бажання працювати в університеті саме за фахом стародавньої історії. Так, ще 18 липня 1940 р., тобто за місяць до початку офіційної реорганізації університету, “до Ректорату державного університету в Чернівцях” поступила заява такого змісту: “Підписаний Зіс Маєр, ліченціат (той, що закінчив, випускник) філозофічного факультету, докторанд (аспірант) старої історії і випускник педагогічного інституту просю заіменувати мене за асістента на історічнім факультеті”. З автобіографічних відомостей він повідомив, що народився 1914 р. в с. Банилові Сторожинецького повіту, закінчив 1936 р. університет по фаху “історія”, а 1939 р. – педагогічний інститут в Чернівцях. Однак з відомих причин місцеві фахівці, за окремими винятками, не мали змоги потрапити на викладацьку роботу в університет, а радянських кадрів вищої кваліфікації не вистачало внаслідок масових репресій попередніх років.

Не набагато кращим було становище й після відновлення діяльності Чернівецького державного університету влітку 1944 р. Тому на історичному факультеті була створена кафедра загальної історії, яку 10 липня 1944 р. очолив доцент Валентин Кузьмич Літвінов. Він народився 1905 р. в Курській області і, незважаючи на російське прізвище, був українцем за походженням. 1931 р. закінчив Ніжинський інститут соціального виховання, отримавши кваліфікацію викладача дисциплін історико-економічного циклу. Навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті української культури ім. академіка Багалія. Протягом 1933-1941 рр. працював на посаді в. о. доцента стародавньої та середньовічної історії в ряді ВНЗ Півдня СРСР. Ці ж дисципліни В. К. Літвінов викладав і в ЧДУ, хоча в подальшому, до виходу на пенсію наприкінці 1967 р., читав лише курси лекцій з історії середніх віків та методики викладання історії.

Документи за перші повоєнні роки свідчать, що на кафедрі загальної історії працювали лише три особи. 10 січня 1946 р. її завідувач пише у звіті про науково-дослідну роботу: “До складу кафедри минулого учбового року входили: 1. Доцент по стародавній історії Літвінов В. К. 2. Кандидат історичних наук Горобець М. А. Зав. кабінетом загальної історії Рузанов А. М.”. Відзначаючи досягнення кафедри, В. К. Літвінов наголошував на тому, що він “закінчив методичну роботу для студентів-заочників під назвою “Методичні розробки по історії давнього світу”. Ця робота обсягом в 4 друкованих аркушів уже опрацьована кафедрою і передана для користування заочникам. Робота має 52 сторінки. Вона замінює програму і, до деякої міри, підручник по історії давнього світу. Значення цієї роботи полягає в тому, що вона в умовах відсутності підручника вказує студенту, як слід працювати над темою, на що слід звернути увагу”. Далі В. К. Літвінов зазначив, що “Горобець М. А. в минулому році розпочав роботу над докторською дисертацією з історії Румунії. Робота ця не була закінчена в зв’язку з хворістю автора і звільненням його з університету”.

Університет турбувався про фаховий ріст тих нечисленних кадрів, які працювали на кафедрі. Так, 9 грудня 1945 р. асистент-викладач А. М. Рузанов подав у наукову частину свій план роботи за спеціальністю “Історія стародавнього світу”. За сучасними мірками, це був план роботи здобувача. У пункті ІV А. М. Рузанов зазначив: “Для дисертації вибираю тему: “Повстання рабів в античному світі”. Таким чином, більшість членів кафедри займалася вивченням стародавньої історії.

Очевидно, з огляду на те, що В. К. Літвінов не мав ступеня кандидата історичних наук, університет влітку 1946 р. оголосив конкурс на заміщення вакантної посади завідувача кафедри загальної історії і доцента стародавньої історії. Документи на конкурс надіслав доцент Ростовського-на-Дону університету, к. і. н. Олександр Дмитрович Дмітрєв (1888-1964 рр.), досвідчений фахівець-візантолог. 10 жовтня 1946 р. він був обраний на посаду доцента стародавньої історії, а 25 липня 1947 р. призначений в. о. завідувача кафедри загальної історії.

О. Д. Дмітрєв, українець за походженням, народився 1888 р. у Києві, у вчительській сім’ї. Протягом 1908-1912 рр. навчався на історичному відділі Київської Духовної Академії, а в 1912-1914 рр. – у Російському археологічному інституті в Константинополі, де під керівництвом академіка Ф. І. Успенського здобув фах історика-археолога, беручи участь в наукових експедиціях у Малу Азію, Сирію, Грецію та Єгипет. Протягом 1914-1922 рр. О. Д. Дмітрєв викладав у середніх навчальних закладах Одеси, відтак до 1928 р. у Києві, де закінчив курси марксизму-ленінізму при обкомі профспілки працівників освіти. У 1929-1932 рр. він працює науковим співробітником Візантологічної комісії ВУАН, в 1932-1936 рр. – науковим співпрацівником Історичного архіву та Історичної бібліотеки Наркомосвіти в Москві. В цей час О. Д. Дмітрєв видрукував цілу серію брошур з історії раннього християнства, написаних з використанням археологічних джерел, а також низку статей з історії Візантії. У 1936 р. він призначається на посаду доцента і завідувача кафедри історії стародавнього світу й середніх віків Сталінградського педінституту. В 1938 р. ВАК ВКВШ при РНК СРСР присвоїв йому звання доцента, хоча О. Д. Дмітрєв не мав наукового ступеня кандидата наук. Дисертацію на тему “Багауди. До історії революційного руху в Римській Галлії” він захистив лише наприкінці жовтня 1943 р. в Бугуруслані, на засіданні Вченої ради історичного факультету Ленінградського університету, який перебував там в евакуації. В 1944-1945 рр. О. Д. Дмітрєв завідував кафедрою у Нальчицькому педінституті, а з жовтня 1945 р. працював доцентом у Ростові-на-Дону.

Отже, з жовтня 1946 р. провідним фахівцем кафедри став доц. О. Д. Дмітрєв, який активно включився в науково-дослідну роботу університету. Зокрема, вже на початку 1947 р. він виступив з доповіддю на тему “Сікарії. З історії революційних рухів у Римській Іудеї”. У подальшому О. Д. Дмітрєв зосередився на написанні докторської дисертації на тему “Соціальні рухи в Римській імперії у зв’язку з вторгненнями варварів”. З цією метою протягом 1947-1949 рр. він брав кількатижневі або й кількамісячні наукові відрядження до Москви, Києва та Ленінграда, де збирав матеріал для дисертації і статей, які регулярно публікував у таких престижних академічних виданнях, як “Вестник древней истории” та “Византийский временник”. Окрім того, у сформовані восени 1947 р. “Наукові записки історичного факультету” Чернівецького державного університету, та в 1948 р. О. Д. Дмітрєв подав дві статті: “До питання про агоністиків і циркумцелліонів” (1,5 д.а.) та “Вторгнення слов’ян і революція рабів у Римській імперії” (1,5 д.а.). Проте ні 1948 р., ні пізніше вони не були надруковані.

Результати своїх досліджень О. Д. Дмітрєв впроваджував у навчальний процес. Зокрема, з 1947 р. він читав спецкурс “Соціальні рухи рабів” на 4-му курсі історичного факультету. До речі, мабуть, саме завдяки його старанням кафедра загальної історії була поділена в серпні 1947 р. на кафедру стародавньої історії, яку очолив О. Д. Дмітрєв, та кафедру нової історії. За тодішнім штатним розкладом на першій повинно було працювати 3 особи, на другій – 4 особи професорсько-викладацького складу .

На той час на кафедрі стародавньої історії працював, крім доцента О. Д. Дмітрєва, асистент Микита Федорович Петриченко, прийнятий на роботу в ЧДУ в квітні 1947 р. Він походив із відомого с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл., де побачив світ 1909 р. У 30-х роках закінчив Київський гідро-меліоративний інститут, а відтак ще й педагогічний, здобувши фах вчителя історії. Перед війною вчителював, працював у Центральному історичному музеї в Києві, а в 1940-1941 рр. – у Чернівецькому історико-краєзнавчому музеї. Після демобілізації з Радянської армії в 1946 р. повернувся в музей, брав участь у розкопках Подністровської археологічної експедиції Інституту археології АН УРСР, а також проводив самостійні розвідки у селах Біла Чернівецького та Замостя Вашковецького районів. М. Ф. Петриченко прикріпився як здобувач до Інституту археології АН УРСР, де його науковим керівником став старший науковий працівник В. Даниленко.

Влітку 1947 р. М. Ф. Петриченко брав участь у роботах Середньо-Дністровської археологічної експедиції ІА АН УРСР та ПМК АН СРСР. Восени він почав читати курс “Основи археології” на 1-4-му курсах історичного факультету, вів практичні заняття з історії стародавньої Греції та Риму на 1-му курсі, організував студентський археологічний гурток, підготував виставку археологічних матеріалів із сіл Шипинців і Білої.

В серпні 1948 р. на посаду викладача, а з листопада – старшого викладача кафедри стародавньої історії був прийнятий уродженець м. Калюс на Поділлі Лев Михайлович Шейнкер. 1934 р. він закінчив Київський інститут професійної освіти, де одержав фах історика. Перед війною працював викладачем Житомирського, а в 1943-1947 рр. – старшим викладачем Ферганського педінститутів. Щоправда, наукового ступеня Л. М. Шейнкер теж не мав. Він читав курси лекцій з історії первісного суспільства та історії стародавнього Сходу на 1-му курсі, спецкурси з історії Єгипту й еллінізму в групах спеціалізації на 3-4-му курсах, а також курс історії стародавнього світу на заочному відділенні та курс загальної історії на філологічному факультеті.

До речі, ні доц. О. Д. Дмітрєв, ні старший викладач Л. М. Шейнкер, ні асист. М. Ф. Петриченко не були членами ВКП(б). Наприкінці 1940-х років почалася кампанія зі звільнення “неблагонадійних елементів”, насамперед тих осіб, які в роки війни перебували під німецькою окупацією. М. Ф. Петриченко протягом 1941-1943 рр. жив у Києві, і хоч після звільнення столиці був мобілізований до діючої армії, став кулеметником і розвідником, все ж належав до категорії “неблагонадійних”. 7 серпня 1948 р. його умовно звільняють з посадичерез “ідеологічні помилки”. Та Петриченко не погодився з цим і, зрештою, домігся поновлення на роботі. Він продовжував читати курс “Основи археології”, а восени навіть провів тижневу археологічну практику у Замості. У першій половині 1949 р. М. Ф. Петриченкові кілька разів призначався і відтак переносився екзамен кандидатського мінімуму з діалектичного та історичного матеріалізму. Зрештою, його звільнили з роботи в університеті з 1 вересня 1949 р. Водночас був звільнений і Л. М. Шейнкер “у зв’язку з направленням Міністерством вищої освіти Союзу РСР викладача з науковим ступенем”.

Справді, ще в березні того року на кафедру стародавньої історії прибув фаховий єгиптолог Євген Вікентійович Черезов (1912-1988), уродженець В’ятського краю. До війни він здобув освіту економіста й історика, а після демобілізації з Червоної армії в 1945 р. навчався в аспірантурі історичного факультету Ленінградського університету під керівництвом акад. В. В. Струве. В грудні 1948 р. Є. В. Черезов захистив кандидатську дисертацію на тему “Грамоти захисту храмів Стародавнього царства Єгипту як історичне джерело (3000-2400 рр. до н.е.)”. В Чернівецькому університеті він працював спочатку старшим викладачем, а з 1950 р. – доцент кафедри стародавньої історії.

У жовтні 1949 р. приступила до роботи на кафедрі ленінградка-блокадниця Кіра Сергіївна Жилінська, у заміжжі – Мусієнко (1922-1990), яка теж навчалася на стаціонарі, а відтак в аспірантурі Ленінградського університету, де її науковим керівником був проф. С. І. Ковальов. Вона писала дисертацію на тему “Політична боротьба в армії Александра Македонського”, проте з певних причин до закінчення аспірантури не встигла її завершити. І все ж К. С. Жилінська була прийнята на посаду старшого викладача, і в її особі кафедра стародавньої історії та факультет здобули першокласного лектора з історії античності та середньовіччя. Вже на першому році роботи вона читала курси “Історія Римської республіки”, “Історіографія”, “Латинська епіграфіка”.

Тим часом доцент О. Д. Дмітрєв закінчив написання докторської дисертації і подав її до захисту, який відбувся 28 лютого 1950 р. на історичному факультеті Ленінградського університету. Його опонентами були професори М. В. Левченко та С. І. Ковальов, які високо оцінили дослідження О. Д. Дмітрєва. 26 березня 1951 р. рішення про присудження докторського ступеня затвердила ВАК, 28 квітня того ж року Чернівецький університет обрав О. Д. Дмітрєва на посаду професора кафедри стародавньої історії, а 7 червня йому було присвоєне вчене звання професора. Ще восени 1950 р. він приступив до написання монографії “Слов’янські вторгнення у Візантійську імперію і революція рабів”, розділ якої опублікував як окрему статтю у “Византийском временнике”.

Незважаючи на ці успіхи, О. Д. Дмітрєв був незадоволений своїм становищем і ще 1950 р. просив Головне управління університетів МВО СРСР перевести його в Сталінградський педінститут. Окрім того, як людина вже немолода, він часто хворів і скаржився на те, що не може виконувати аудиторне навантаження. 6 липня 1951 р. проф. О. Д. Дмітрєв написав заяву про звільнення з університету.

Потрібно зазначити, що на той час звільнення викладачів і співробітників за ініціативою керівництва ВНЗ, а також за власним бажанням набули таких масштабів, що на це явище звернув увагу начальник Головного управління університетів МВО СРСР проф. К. Ф. Жигач, який саме в липні 1951 р. надіслав запит на ім’я ректора ЧДУ, проф. К. М. Леутського. Була складена пояснювальна записка, в якій йшлося і про кількох завідувачів кафедр історичного факультету, зокрема проф. О. Д. Дмітрєва. Ректор писав, що “університет створив йому умови для захисту докторської дисертації та присвоєння звання професора. Після затвердження в званнях тов. Дмітрєв заявив: масштаби моєї роботи в ЧДУ малі: мало співробітників, немає ні одного аспіранта. Університет клопотав про виділення йому аспірантського місця (стародавня історія), проте це від університету не залежить, незважаючи на ультимативну вимогу тов. Дмітрєва. Не бажає слухати жодних доказів про планову підготовку кадрів через аспірантуру.”

Зараз важко визначити, чи проф. О. Д. Дмітрєв справді мав рацію, чи помилявся, проте 24 серпня 1951 р. його заява про звільнення була задоволена. Він повернувся в Ростов-на-Дону, але активною науковою діяльністю в подальшому не займався.

Після звільнення проф. О. Д. Дмітрєва кафедру стародавньої історії очолив доц. Є. В. Черезов. Як представник школи єгиптології акад. В. В. Струве, він був фактично єдиним в Україні фахівцем, який займався вивченням соціальної та господарської історії стародавнього Єгипту, досягнувши в цій галузі вагомих результатів. Вони знайшли відображення у більше, ніж 20 статтях і повідомленнях, опублікованих у “Вестнике древней истории”, фахових збірниках та інших виданнях.

Проте загальні умови, в яких доводилося працювати фахівцям з історії стародавнього світу й античності в 50-60-х роках XX ст., були не вельми сприятливі, і не лише в Чернівцях, але й у всій Україні внаслідок все більш виразного нехтування з боку так званих “директивних органів” класичними напрямками історичної науки на догоду компартійній псевдонауці. Виявом цього стало фактичне скасування у 1955 р. кафедри стародавньої історії та об’єднання її з кафедрою історії середніх віків і нового часу (так вона називалась протягом 1953-1955 рр.) в єдину кафедру всесвітньої історії, що проіснувала відтак понад два десятиріччя. За таких обставин не могло бути й мови про виникнення і розвиток дослідницьких напрямків чи наукових шкіл, наприклад, у галузі єгиптології.

І все ж нечисленні фахівці продовжували займатися науковою роботою і досягали певних результатів. Зокрема, К. С. Мусієнко захистила 1966 р. канд. дис. на тему “Опозиція в армії Александра Македонського”. На жаль, ця цінна праця так і не була опублікована. Зате Є. В. Черезов, до речі, обраний 1965 р. почесним членом Чехословацького єгиптологічного інституту при Празькому Карловому університеті, зумів видати монографію “Техніка сільського господарства Стародавнього Єгипту”, яка вийшла двома частинами в 1968 і 1969 рр. Наступного року він захистив на цю ж тему докторську дисертацію в Інституті історії АН УРСР.

Викладачі кафедри також забезпечували читання курсу „Археологія”, який певний час викладав Є. В. Черезов. Під його керівництвом, а також викладачів кафедри здійснювалося керівництво археологічними практиками, які студенти проходили у складі експедицій наукових установ Москви, Ленінграда, Києва, Львова або Чернівців.

Важливе значення для популяризації знань з археології серед студентів вишу відіграв створений в 1957 р. історичний музей. Його завідувач в 1957-1962 рр. випускник історичного факультету 1953 р. І .С. Винокур (1930-2006), відомий український археолог, доклав багато зусиль до створення археологічної експозиції музею та проведення розкопок на території Буковини й Східної Волині. Вже протягом 1957-1958 рр. під його керівництвом розпочала діяти археологічна експедиція університету, яка разом із Чернівецьким краєзнавчим музеєм (керівник досліджень Б. О. Тимощук) провела розкопки пам’яток черняхівської культури в Борівцях та Киселеві, а також поселень і могильника культури Поянешти-Лукашівка в Круглику. Археологічна експедиція університету здійснила також охоронні розкопки на трипільському поселенні Магала. І. С. Винокуром була проведена комплексна експедиція (до її складу входили також студенти історичного факультету Е. П. Городецький та Л. В. Вакуленко) з вивчення пам’яток черняхівської культури поблизу сіл Маркуші та Іванківці на Житомирщині. Впродовж 1960-1961 рр. експедицією університету досліджувався безкурганний сарматський могильник у Киселеві.

У 1962-1965 рр. експедиціями університету продовжувалося вивчення старожитностей краю. В цей періоду археологічні роботи у виші очолила Л. В. Вакуленко, нині знаний фахівець із дослідження старожитностей першої половини І тис. н.е. в Україні. Під її керівництвом було проведено обстеження різночасових пам’яток на території краю та виявлено ряд нових археологічних об’єктів. Серед них на особливу увагу заслуговують поселення культури карпатських курганів в Глинниці, Драчинцях, Ясенях, Мислові та інших пунктах. Особливо важливе значення на той час мали започатковані дослідницею розкопки поселення цієї культури поблизу смт. Глибока. Під керівництвом Л. В. Вакуленко студенти університету брали участь в роботі інших експедицій, зокрема в дослідженні середньовічної Хотинської фортеці, які проводив Б. О. Тимощук.

Важливі зрушення у розвитку археологічних досліджень у Чернівецькому університеті відбулися після приходу на викладацьку роботу Б. О. Тимощука (1919-2003 рр.), видатного археолога і дослідника старожитностей краю. З 1947 р. він уродженець Житомирщини, історик прибув на Буковину і тривалий час працював у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї на посаді археолога. Після 20-річної практичної роботи на багатьох археологічних розкопках і наукового опрацювання археологічних матеріалів у 1967 р. захистив в Інституті історії АН УРСР кандидатську дисертацію на тему “Північна Буковина ІХ – ХІV ст. за археологічними даними”. Протягом 1968-1977 рр. він незмінно керував експедиціями та археологічними практиками вишу, а до 1979 р. викладав курс „Археологія”. Чудовий лектор, напрочуд ерудований дослідник, закоханий в археологію, Б. О. Тимощук став засновником “Буковинської школи археології”, давши путівку в життя багатьом сучасним дослідникам-археологам.

Під керівництвом науковця було проведено розкопки багатьох пам’яток слов’яно-руського часу на території Чернівецької, Івано-Франківської та Хмельницької областей. Серед них такі відомі пам’ятки, як Василів, Онут, Хотин, Галиця, Горішні Шерівці, Грозинці, Дарабани, Кодин, Ленківці, Молодія, Перебиківці, Ревно, Чорнівка, Ржавинці, Чернівці (Гореча, Рогізна, Рогатка, Цецино) та багато інших.

Б. О. Тимощук розпочав плідну роботу по складанню археологічної карти Чернівецької області, до роботи над якою активно залучалися студенти історичного факультету. Крім того, на факультеті діяв археологічний гурток. Його члени у вихідні дні разом із Б. О. Тимощуком здійснювали обстеження території регіону і виявили чимало невідомих раніше археологічних пам’яток. Знайдені на пам’ятках матеріали студенти-історики використовували при написанні курсових і дипломних робіт та при підготовці доповідей на студентські археологічні конференції. Останні проводилися в Києві, Кишиневі та Москві і на всіх них студенти Чернівецького університету були відзначені грамотами й призами за цікаві й змістовні повідомлення.

Після відновлення у 1976 р. кафедри історії стародавнього світу та середніх віків, яку очолив проф. Є. В. Черезов, котрого у 1981 р. змінив доцент Г. К. Кожолянко, її науково-дослідницька діяльність помітно активізувалася, насамперед у галузі етнології та археології.

Етнологічні дослідження на кафедрі в той період пов’язані з постатями Т. І. Бушиної, Г. І. Шаповалової та Г. К. Кожолянка. Т. І. Бушина ще у 1973 р. захистила кандидатську дисертацію на тему “Художні тканини Радянскої Буковини” і здобула науковий ступінь кандидата наук з мистецтвознавства. 11 березня 1977 р. вчена рада історичного факультету обрала її на посаду старшого викладача кафедри історії стародавнього світу і середніх віків. Займаючись етнографією краю, вона брала участь в роботі етнографічної експедиції в селах Чернівецької області, проводила збір польових матеріалів з народного мистецтва Північної Буковини. По лінії Товариства охорони пам’яток історії і культури для населення Чернівців і області читала лекції, присвячені традиційному мистецтву жителів краю.

18 жовтня 1979 р. на посаду старшого викладача кафедри історії стародавнього світу і середніх віків було переведено Г. І. Шаповалову, яка працювала над темою “Соціалістичні перетворення у побуті колгоспного селянства Буковини”. Спільно з Г. К. Кожолянком вона організовувала і проводила польову етнографічну практику студентів-істориків.

Пізніше при кафедрі стала діяти етнографічна експедиція під керівництвом Г. К. Кожолянка. Він разом з викладачами Ю. П. Шестаковим, М. Ф. Вишневським та лаборантом В. П. Демченком щороку вивозив студентів у передгірські й гірські райони Чернівецької та Івано-Франківської областей з метою збору етнографічних матеріалів.

Новий імпульс отримали археологічні дослідження. Після переходу до Інституту археології у Москві археолога Б. О. Тимощука викладання археології у навчальному закладі продовжив його учень, співробітник кафедри Л. П. Михайлина, який також очолював археологічні експедиції університету. Протягом 1979-1991 рр. під його керівництвом було проведено ряд експедицій з метою  вивчення слов’янських старожитностей регіону. Зокрема, досліджено забудову, укріплення та структуру Ревнянського гнізда поселень в 1979 – 1989 рр., проведено розкопки на городищах в Білій та Коростуватій, поселень та могильника поблизу с. Чорнівка, поселення Кодин-ІІ, слов’янських пам’яток в околицях населених пунктів Рудники, Устя, Кобаки Івано-Франківської обл. тощо. У 1985-1986 рр. розпочато вивчення особливостей оборонних конструкцій Чорнівського городища першої половини ХІІІ ст., а згодом там було проведено масштабні розкопки. В ті ж роки здійснено розвідкове обстеження багатьох різночасових археологічних пам’яток краю.

Важливою віхою в історії розвитку археологічних досліджень у Чернівецькому університеті став захист Л. П. Михайлиною кандидатської дисертації на тему “Слов’янські старожитності Верхнього Попруття VIII-X ст.”, в якій були узагальнені матеріали про суспільно-економічний розвиток, культуру та побут носіїв райковецької культури в регіоні.

З початку 80-х років кафедра взяла курс на підготовку фахівців вищої кваліфікації з історії античності, середньовіччя та археології. Цьому сприяв, по-перше, високий рівень викладання відповідних дисциплін і система спеціальних курсів, які читали проф. Є. В. Черезов, доц. К. С. Мусієнко, старший викладач Г. І. Шаповалова, доц., к. мистецтвознавства Т. І. Бушина, викладач, згодом доц. Л. П. Михайлина, по-друге, цілеспрямовані заходи деканату історичного факультету на чолі з доц., відтак проф. Ю. І. Макаром. Допомогу в цьому відношенні надавали відповідні кафедри Московського університету ім. М. В. Ломоносова.

Так, під керівництвом проф. В. І. Кузіщіна вивчав вплив античної цивілізації на процес історичного розвитку племен черняхівської культури викладач, а нині професор Сергій Володимирович Пивоваров, який 1988 р. захистив з цієї тематики кандидатську дисертацію. Як історик та археолог, він продовжує дослідження насамперед у галузі античної та середньовічної нумізматики, історіографії.

Після закінчення стаціонарної аспірантури МДУ під керівництвом чл.-кор. АН СРСР З. В. Удальцової з 1986 р. на кафедрі почав працювати О. М. Масан. 1990 р. він захистив у МДУ кандидатську дисертацію на тему “Міста в державі Тевтонського ордену в XIII– першій половині XV ст. (за матеріалами середньовічної Пруссії)”. З тих пір він розробляє середньовічну історію Південно-Східної Прибалтики, Німецького ордену, а також українсько-прусських взаємин у середні віки.

У 90-х роках колектив кафедри поповнився перспективним дослідником історії середньовічного чернецтва Б. М. Боднарюком, який, навчаючись в аспірантурі Українського педагогічного університетуім. М. П. Драгоманова, видав кілька цікавих книг з цієї проблематики і захистив кандидатську дисертацію на тему “Виникнення та розвиток католицьких чернечих орденів Європи у VІ-ХVІ сторіччях”. Б. М. Боднарюк продовжує успішно розробляти тему західного та східного чернецтва, а також загальну історію Церкви. Окрім того, він читає низку загальних і спеціальних курсів на теологічному відділі філософсько-теологічного факультету ЧНУ.

Важливим аспектом діяльності кафедри залишалися археологічні дослідження. В цей час продовжувалися розкопки на Ревнянському і Чорнівському, Ленковецькому городищах та здійснювалося археологічне обстеження різночасових пам’яток регіону.

Значним досягненням науковців кафедри тих років стала організація та проведення Міжнародного історико-археологічного семінару „Населення Прутсько-Дністровського межиріччя та суміжних територій в другій половині І – на початку ІІ тисячоліть н.е.”, який проходив у ЧДУ 22-23 вересня 1994 р. На форумі виступили з доповідями та повідомленнями провідні фахівці з різних наукових установ України та Молдови. В наступному році в університеті відбувся ще один важливий симпозіум, а саме: конференція „Українсько-румунської комісії з історії, археології, етнології та фольклористики” (17-20 квітня 1995 р.). В роботі останньої взяли участь науковці з України та Румунії, які намітили плани для подальшої співпраці між вченими сусідніх країн.

У 1996 р. в університеті з ініціативи Інституту археології НАН України та обласної держадміністрації на базі кафедри був створений Буковинський центр археологічних досліджень (БЦАД). Основною метою діяльності Центру є: проведення фундаментальних і пошукових археологічних досліджень для відтворення історичного минулого краю; сприяння у нагляді за дотриманням норм Закону України „Про охорону культурної спадщини”; координація археологічних досліджень на території Чернівецької області; організація та проведення наукових конференцій, семінарів тощо з проблем археології регіону; видання збірника праць.

За роки існування Центру, який спочатку очолював Л. П. Михайлина, а пізніше С.В.Пивоваров, його працівниками проведено десятки експедицій та розвідкових обстежень у різних районах Буковини. Наукові співробітники Центру (у різний час у ньому працювали О. М. Масан, Б. Т. Рідуш, І. Г. Чеховський, І. П. Возний, В. І. Левчук, А. Ю. Фантух, Я. І. Гайдичук, О. В. Шманько, М. В. Ільків та ін.) взяли участь у дослідженні багатьох археологічних пам’яток, збиранні й інтерпретації знайдених артефактів, популяризації археологічних знань та відтворенні історичного минулого Буковинського краю. При цьому до участі в дослідженнях широко залучалась й залучається студентська та учнівська молодь.

Найбільш масштабні археологічні дослідження науковцями Центру проведені в Ревному, Лужанах Кіцманського р-ну, Василеві, Онуті Заставнівського р-ну, Зеленій Липі, Недобоївцях Хотинського р-ну, Галиці Сокирянського р-ну, Чорнівці, Рідківцях Новоселицького р-ну, а також у Чернівцях (Ленковецьке городище) та Хотині. Матеріали, здобуті під час археологічних експедицій та розвідок, опубліковані в наукових, науково-популярних монографіях, статтях, розвідках у збірниках праць, матеріалах загальноукраїнських та міжнародних конференцій, журналах, періодиці тощо.

Серед цих публікацій слід відзначити дослідження Л. П. Михайлини “Населення Верхнього Попруття VIIІ-Х ст.” (1997 р.), С. В. Пивоварова, І. Г. Чеховського „На Дністрі „на Оукраине Галичской” (2000 р.), Пивоварова С. В. „Християнські старожитності в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра” (2001 р.), „Нумізматичні пам’ятки Буковини” (2002 р.), „Середньовічне населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра” (2006 р.), І. П. Возного „Чорнівське городище – феодальна садиба ХІІ-ХІІІ ст.” (1998 р.). Під егідою Центру були підготовлені до друку й видані та перевидані праці: Б. О. Тимощука „Східні слов’яни VII-X ст.: полюддя, язичництво, початки держави” (1999 р.), і “Моя найкраща знахідка” (2009 р.), І. П. Русанової „Витоки слов’янського язичництва. Культові споруди Центральної та Східної Європи в І тис. до н.е.” (2002 р.), В. Доманицького „Про Буковину та життя буковинських українців” (2004 р.), О. Кандиби „Шипинці. Мистецтво та знаряддя неолітичного селища” (2004 р.), О. М. Приходнюка „Степове населення України та східні слов’яни (друга половина І тис. н.е.)” (2001 р.), „Пастирське городище” (2005 р.), Я. В. Барана „Слов’янська община” (2004 р.), В. Войнаровського „Чорнівка-І. Поселення IV-IX ст. на Буковині” (2007 р.).

Особливо слід відзначити наукове видання БЦАД „Археологічні студії”, які побачили світ у 2000, 2003 і 2008, 2010рр. У чотирьох випусках збірника опубліковано близько 100 статей українських та зарубіжних дослідників із актуальних питань розвитку археологічної науки. Переважна більшість із них присвячена дослідженню археологічних старожитностей Буковини та Українського Прикарпаття.

В останні роки науковці Центру зосередили основну увагу на вивченні літописних поселень краю, аналізу процесів та еволюції язичницьких і християнських старожитностей, дослідженню матеріальної культури, господарства, військової вправи, побуту населення регіону в добу середньовіччя. Значне місце в їх дослідженнях займає також вивчення історії  Хотинської фортеці, зокрема встановлення етапів будівництва укріплень, їх перебудова і характеристика матеріальної та духовної культури гарнізону. Особливо плідні роботи в цьому напрямі проводить доц. Ю. В. Мисько.

Успіхам в археологічному дослідженні Буковини значно сприяє участь студентів кафедри. Вже на першому курсі вони вивчають нормативну дисципліну „Археологія України”, беруть участь в археологічних лабораторних роботах, пишуть самостійні практичні роботи. На факультеті діє також студентський науковий гурток „Antiqua”, члени якого займаються обстеженням пам’яток археології, набувають навиків камеральної обробки виявленого матеріалу і публікують інформацію про свої дослідження в матеріалах студентських наукових конференцій та періодиці. Закріплюються у студентів знання з археології на практиці, яка проводиться на пам’ятках регіону. В останні роки студентські археологічні практики проходили в Зеленій Липі, Недобоївцях, Лужанах, Рідківцях та Хотині.

Вагомими здобутками в цей час стали захисти канд. дис. співробітниками кафедри на археологічну тематику: І. П. Возним „Чорнівське городище ХІІ-ХІІІ ст. (матеріальна культура, господарство та побут населення)” (1993 р.), Б. Т. Рідушем „Печери Середнього Подністров’я в історії населення регіону” (2000 р.), Ю. В. Мисько „Язичницькі та християнські старожитності Верхнього Попруття і Середнього Подністров’я VIII-XIII ст.” (2003 р.), О. В. Шманьком „Борис Тимощук – дослідник давніх і середньовічних старожитностей Східної Європи” (2009 р.), М. В. Ільківим “Взаємозв’язки населення Південно-Східної Європи зі Східним Середземномор’ям у другому тисячолітті до н.е.”. В цей же час була захищена й докторська дисертація С. В. Пивоваровим „Історичний розвиток населення межиріччя Верхнього Прута та Середнього Дністра в ХІ – першій половині ХІІІ ст.” (2007 р.).

З 1998 р. кафедра історії стародавнього світу та середніх віків ЧДУ ім. Ю. Федьковича почала називатися кафедрою етнології, античної та середньовічної історії. Ця зміна назви відобразила певною мірою ріст наукового потенціалу її колективу напередодні 125-річчя університету. У цей період колектив кафедри поповнився новими фахівцями – етнологами, археологами.

У 2000 р. на кафедрі почав працювати історик і етнолог М. К. Чучко. Після захисту 21 червня 2000 р. в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України у м. Києві кандидатську дисертацію з етнології на тему “Буковинська дерев’яна культова архітектура ХVІІ – ХІХ ст. (до проблеми взаємовпливів народних традицій та церковних канонів)” (наук. керівник проф. Г. К. Кожолянко) став завідувачем етнографічного музею історичного факультету. Потім працював на посадах асистента і доцента кафедри. Викладав і продовжує викладати курси та спецкурси для студентів-етнологів й істориків. 24 жовтня 2008 р. у спеціалізованій вченій раді Чернівецького національного університету захистив докторську дисертацію зі всесвітньої історії на тему “Соціорелігійні аспекти повсякденного життя православного населення північної частини Молдавського воєводства та австрійської Буковини (друга половина XIV – початок ХХ ст.)” (наук. консультант проф. Т. В. Марусик). У квітні 2011 р. обраний на конкурсній основі на посаду професора кафедри етнології, античної та середньовічної історії. Як дослідник продовжує вивчення проблем церковної, соціальної, політичної історії й етнології Молдавського князівства та Буковини, історіографії етнологічних досліджень.

Нині науково-педагогічний колектив кафедри складається з 13 чоловік. Серед них 4 доктори наук, 3 професори, 9 кандидатів наук, 7 доцентів.

Кафедра готувала і готує фахівців зі стародавньої і середньовічної історії, етнології та археології. Викладачі кафедри читають нормативні курси: “ Історія первісного суспільства”, “Історія стародавнього Сходу”, “Археологія України”, “Етнологія України”, “Історія стародавньої Греції та Риму”, “Історія Росії”, “Історія середніх віків”, “Історія середньовічної Азії та Африки”, “Історія Візантійської імперії”, “Народознавство” та численні спецкурси і спецсемінари. Кафедра забезпечує проведення археологічної, етнографічної та музейно-архівної практик.

Вивчаючи стародавню історію, археологію та етнологію, викладачі та студенти кафедри популяризують давні традиції і обряди народів світу та України. Ними було організовано ряд фольклорно-етнографічних свят „Різдво-Коляда”, ”Івана Купала”, “Народна їжа населення Буковини”, “Календарні свята східнороманського населення краю”. За участі співробітників кафедри студенти щорічно готуються до участі у загальноуніверситетському конкурсі “Різдв’яні зустрічі”.

Поряд з навчально-виховною роботою науковці кафедри розробляли в минулому і продовжують досліджувати актуальні проблеми античної та середньовічної історії, зокрема етнографії Буковини (д. і. н., проф. Г. К. Кожолянко), історії середньовічної Пруссії (к. і. н., доц. О. М. Масан), давньоруської археології і нумізматики Буковини (д. і. н., проф. С. В. Пивоваров), язичницьких і християнських старожитностей Буковини і України, фортифікації Хотинської фортеці (к. і. н., доц. Ю. В. Мисько), народних промислів Буковини (к. і. н., доц. Ю. П. Шестаков), історії чернецтва в Європі (к. і. н., доц. Б. М. Боднарюк), церковної історії Молдавського воєводства та Буковини (д.і.н., проф. М. К. Чучко), календарної обрядовості українців Буковини (к.і.н., асист. О. Г. Кожолянко), весільної обрядовості населення Буковини (к.і.н., доц. О. В. Кожолянко), народної агрокультури Буковини (к.і.н., доц. І. Д. Воротняк), етнології румунів Буковини (д.і.н., доц. А.А.Мойсей). Нині кафедра розробляє комплексну наукову тему “Проблеми історії стародавнього світу і середньовіччя та значення етнологічних й археологічних джерел в реконструкції минулого”.

Особливо помітний внесок в етнографічні дослідження зробив проф. Г. К. Кожолянко, який у 1999-2004 рр. видав три томи праці „Етнографія Буковини”, три монографії з народознавства Буковини, монографію „Духовна культура українців” (2007 р.), навчальний підручник “Народознавство. Українознавство” (2011 р.), а також багато статей з цієї проблематики.

Видали також монографії науковці кафедри: проф. С. В. Пивоваров „Середньовічне населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра” (2006 р.); проф. М. К. Чучко “И взятъ Бога на помощь”: соціально-релігійний чинник в житті православного населення північних волостей Молдавського воєводства та австрійської Буковини” (2008 р.), “Православні культові споруди Буковини: Дерев’яні церкви та дзвіниці середини XIV– початку XX ст.” (2011 р.), “Ринки та ярмарки буковинської столиці” (у співавторстві з В. В. Грябан, 2009 р.), “Історія митної справи на Буковині” (у співавторстві з В. В. Грябан, 2009 р.); доц. А. А. Мойсей “Магія і мантика у народному календарі східнороманського населення Буковини” (2008 р.), “Аграрні звичаї та обряди у народному календарі східнороманського населення Буковини” (2010 р.).

Кафедра щороку проводить різного рівня наукові конференції. Зокрема, у 2000 р. – першу в Україні Міжнародну медієвістичну конференцію „Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст.” У пам’ять про видатного історика Буковини Р. Ф. Кайндля кафедра з 2004 р. проводить щороку Міжнародний науковий семінар „Кайндлівські читання”, а на честь колишнього зав. кафедрою проф. Є. В. Черезова з 1998 р. – щорічний Міжнародний семінар „Черезовькі читання”, з 1997 р. – Всеукраїнські історико-краєзнавчі конференції „Буковина – мій рідний край”; „Іван Франко і Буковина” (2006 р.), „Ми українці, ми українські”(2007 р.), ”Інноваційні моделі розвитку туристичної інфраструктури Буковини. Буковинське та світове старообрядництво: історія, культура, туризм” (2006 р.), Міжнародну наукову конференцію “Східноєвропейські старожитності в добу середньовіччя”, присвячену 90-річчю від дня народження видатного українського археолога Б. О. Тимощука (2009 р.). Всі матеріали конференцій опубліковані.

З 1996 р. кафедра видає фаховий збірник наукових статей „Питання стародавньої та середньовічної історії, археології та етнології” (вийшло 27 томів), а також „Археологічні студії”, „Буковинський історико-етнографічний вісник”. Всього науковцями кафедри за 2001-2011 рр. опубліковано близько 1500 наукових праць. Зав. кафедрою. проф. С. В. Пивоваров очолює Буковинський центр археологічних досліджень при Чернівецькому університеті, є членом спеціалізованої вченої ради Інституту археології НАН України, спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій Луцького національного університету ім. Л. Українки. Проф. Г. К. Кожолянко очолює „Буковинське етнографічне товариство” і є членом спеціалізованої вченої ради, що діє при Чернівецькому національному університеті, а також спеціалізованої ради у Прикарпатському університеті.

Кафедра підготувала та випустила таких науковців, які сьогодні є кандидатами і докторами наук: Л. П. Михайлина, І. П. Возний, Б. П. Томенчук, В. М. Войнаровський, М. А. Филипчук, М. О. Ягодинська, С. М. Гакман.

При кафедрі діє етнологічний науковий студентський гурток під керівництвом доц. А. А. Мойсея. Упорядковано етнографічний музей під керівництвом к. і. н. І. Г. Сандуляка, створено археологічний кабінет, де зберігаються різні артефакти, зібрані під час етнографічних та археологічних досліджень, експедицій.

Завдяки наполегливій праці попередніх і нинішнього завідувача кафедри тут сформувалася наукова школа „Витоки українського етносу: матеріальна і духовна культура буковинців”, яку очолює проф. Г. К. Кожолянко

Загальна тематика наукової школи об’єднує кілька напрямків, які досліджують члени кафедри. Це, зокрема: сімейна і календарна обрядовість буковинців; ворожіння, замовляння, народна медицина буковинців; наукові проблеми теорії етносу, етнічних груп, національних меншин; видатні народознавці і етнографи Буковини та України; дохристиянські витоки культури українців; громадський побут буковинців; дослідження матеріальної культури українців Буковини; дослідження духовної культури населення Буковини; вивчення культури та побуту етнічних груп Буковини; матеріальна і духовна культура румунів Буковини.

Публікації, що відображають історію кафедри:

Бабух В. Сенсаційні знахідки буковинських археологів. Дитинство Чернівців починалось з Ленківців? [Про археологічні розкопки студентів істфаку ЧНУ на чолі з доц. І.П. Возним Ленківського городища ] // Час. – 1999. -1 жовтня; Балух В., Масан О. Вивчення і викладання стародавньої, античної та середньовічної історії в Чернівецькому університеті (1875 – 2000 рр.) // Питання стародавньої, античної та середньовічної історії, археології й етнології: Зб.наук. праць. – Чернівці: ЧНУ, 2000. – Т. 3. – С. 9-31; Буковинський «стоунхендж»? Сенсаційне відкриття Чернівецьких археологів: [Про виявлення археологічної обсерваторії біля с. Багна Вижницького р-ну Чернівецької обл.] // Мол. буковинець. – 1995. – 1-7 квітня; Від Шумер й рицарів // Чернівці. – 1996. – 18 жовтня. – С. 4;Довгань І. Виявлено перстень князів Рюриковичів. Буковинський замок, зруйнований татаро-монголами, виявився багатим на знахідки // Мол. буковинець. – 2005. – 14 квітня; Громов А. Біля джерел великої археології: [Розповідь студента історичного факультету ЧДУ про участь у Всесоюзній студентській конференції] // Рад. студент. – 1968. – 15 квітня; Опаець А. Рухотинське городище: [Про дослідження археологів ЧДУ] // Радянська України. – 1967. – 10 серпня; Кафанова Л. Буковинські стоунхеджі. Чернівецькі астроархеологи вивчають астрономічні обсерваторії на Вижниччині, Глибочині та Хотинщині. Інтерв’ю д.і.н. зав. кафедрою етнології, античної та середньовічної історії ЧНУ С. Пивоварова // Версії. – 2011. – 5 жовтня; Кравців І. «Буковинське братство» та його оптимістичний бестселер: [Про заснування у листопаді 1995 р. вказаного товариства, проведення ним конференції «Буковина - мій рідний край» та видання збірника «Буковинський історико-етнографічний вісник»] // Мол. буковинець. – 1997. – 13 серпня; Кукурудз С. Румуни копали у Ревному, українці у Сереті: [Про обмін студентськими групами археологів-практикантів Чернівецького університету України і Сучавського університету Румунії] // Мол. буковинець. – 1994. – 7-13 серпня; Левко В. Становлення археологічної науки на Буковині другої половини ХІХ – 40-х років ХХ ст. // Іван Франко і Буковина. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження Івана Франка. Чернівці, 22 вересня 2006 р. – Чернівці: Прут, 2006. – С. 211-217; Масан О. Форум юних археологів: [Участь студентів історичного факультету ЧДУ В.Бойка, О. Масана у 23-й Всесоюзній археологічній конференції] // Радянський студент. – 1977. – 17 травня; Миколайчик А. Міжнародний форум науковців: [Про міжнародні наукову конференцію «Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст. в ЧНУ, у т.ч. на істфаці, кафедрі етнології, античної та середньовічної історії»] // Чернівці. – 2000. – 17 березня; Михайлина Л., Пивоваров С. Розкопки в Шипинцях. До сторіччя перших археологічних досліджень на Буковині // Буковинське віче. – 1993. – 16 червня. – С. 3; Мойсей Антоній Аркадійович // Богайчук М.А. Література і мистецтво в іменах: Словник-довідник. – Чернівці: Букрек, 2005. – С. 185; Пивоваров С. Чернівці-Батурин: Триває співпраця науковців України та Румунії: [ЧДУ і Румунської АН] // Мол. буковинець. – 1997. – 2 липня; Пивоваров С., Фантух А. Дослідження давньоруського Василева // Буковинське віче. – 1997. – 27 серпня; Пивоваров С.В., Кожолянко Г.К., Добржанський С.О., Мисько Ю.В., Рідуш Б.Т., Шманько О.В., Михайлюк В.В. Руйнівники історії. Голові Чернівецької обласної держадміністрації п. Кулішу В.І.: [Заклик допомогти припинити «чорну археологію»] / Час. – 2008. – 3 квітня.

Ваші зауваження, запитання та пропозиції:webmaster";нЈФ@}­–У+chnu.edu.ua
 © 1999-2010 Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; Програмування: Крамар А.В.